|
|
| |
|
|
|
| |
|
|
| |
|
кола радіуса R, вздовж спряжуваних елементів. Якщо коло «котити» вздовж дуги кола R, то його центр О, опише траєкторію у вигляді дуги, рівновіддаленої від дуги заданого кола на відстань R,. Радіус утвореної дуги R2 дорівнює сумі радіусів R і R1. «Перекочування» кола вздовж прямої а дає трєкторію його центра О1 у вигляді прямої b, рівно-віддаленої від неї на відстань R1.
Траєкторії руху центра кола (дуга радіуса R2 і пряма b) пере-
|
|
| |
Рис. 99. Побудова дотичної до кола за допомогою косинця і лінійки
|
|
| |
тинаються у точці О1 — це і буде центр спряження (рис. 100).
|
|
| |
Ви вже знаєте, що плавний перехід між прямою а і дугою кола радіуса R, буде у точці, в якій пряма а і радіус R1 перпендикулярні між собою. Для знаходження цієї точки з центра О, дуги спряження опускають перпендикуляр на пряму а. Точка 1 буде першою точкою спряження (рис. 100). Друга точка спряження — це точка плавного переходу дуги радіуса Я, в дугу радіуса Я. Згадайте, що точка плавного переходу між двома колами знаходиться на прямій, яка сполучає їх центри (див. рис. 94, б). З'єднавши центри О і О1 прямою, знаходять точку перетину останньої з дугою радіуса Я. Точка перетину 2 буде другою точкою спряження (рис. 100).
Отже, побудрву спряження дуги кола і прямої допоміжною дугою заданого радіуса виконують у такій послідовності (рис. 101, а):
1. З центра О дуги спряжуваного кола розхилом циркуля, що дорівнює сумі радіусів кола і дуги спряження (R2=R+R1), описують допоміжну дугу (рис. 101, б).
|
|
| |
|
|
| |
|
|
| |
|
|
| |
|
|
|
|
