|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
2. Паралельно спряжуваній прямій проводять допоміжну пряму на відстані радіуса спряження R1 від неї (рис. 101, в). У точці перетину допоміжної дуги і прямої міститься центр О1 спряження.
3. З центра спряження (точки О1) проводять перпендикуляр на спряжувану пряму. Одержана точка 1 є першою точкою спряження (рис. 101, г).
4. З'єднують центр спряження Оі з центром спряжуваного кола О. На перетині прямої ОО1, з дугою кола радіуса R одержують точку 2 — другу точку спряження.
5. Поставивши опорну ніжку циркуля в точку О1, розхилом циркуля, що дорівнює радіусу спряження R1, між точками спряження і і 2 проводять дугу (рис. 101, д), яка утворює плавний перехід від дуги кола до прямої.
|
|
|
|
|
|
запитання
1. Що таке спряження?
2. За якої умови перехід від прямої до кола буде плавним?
3. Що є ознакою дотику прямої до кола в заданій на ній точці?
4. Як знайти точку спряження двох кіл, що дотикаються?
5. Назвіть елементи, обов'язкові в будь-якому спряженні.
|
|
|
|
|
|
|
|
|
